Резиденція Вибачте Номерів Немає, Закарпатська Академія Мистецтв, Фотінус студія представили групову виставку «… та що іще знаю казати?», формації «Неможливо повторити»,

26 квітня – 29 квітня, 2025 року в Оранжереї та Конференц залі готелю Інтурист-Закарпаття,

«…та що іще знаю казати?» виставка формації «Неможливо повторити», що утворилась в рамках курсу нового медіа в співпраці Photinus x ЗАМ,

це не реконструкція зниклого села.
це не музей і не свідчення.
це спроби відчути
та практики тіла-свідомості?
спроба відчути, як щось живе, розкладається,
як щось проростає,
відчути щось?

Куратор: макс роботов

учасниці_ки:
віталіна бойків
світлана заприлюк
марія пелішенко
анастасія костів
луїза андрусь
женя футор
марія-габріелла фєдяєва
марія єфімова

підтримка – юлія хоменко

«Неможливо повторити», працюють з новими медіа,
ми – нова формація митців і мисткинь, об’єднаних спільним прагненням до експерименту та взаємодії.

Програму резиденції ВНН, участь Макса Роботова та групову виставку «… та що іще знаю казати?» реалізовано завдяки грантовій підтримці від The Académie des beaux-arts in Paris (French Academy of Fine Arts) та спів підтримці Київської бієнале.

Резиденція ВНН звертає увагу на роль культури та мистецтва в часи російсько-української війни, має на меті реалізацію інституційно критичних проектів пов’язаних з культурною спадщиною (матеріальною і нематеріальною), розвитком художньо-культурних інституцій.

Кредит світлин: Михайло Мельниченко:

Групова виставка «… та що іще знаю казати?», формації «Неможливо повторити». Кредит світлин: Петро Ряска:

На наступних світлинах у пості: фото документація перформансу Анастасії Костів, Маші Пелішенко, Віталіни Бойків, виконання перформансу – Анастасія Костів в Оранжереї готелю Інтурист-Закарпаття, 26 квітня, 2025 року. Кредит світлин: Петро Ряска:

На наступних світлинах у пості: вид на медіа інсталяцію “Без назви”, Луїза Андрусь, Світлана Заприлюк, Маша Єфімова в Конференц залі готелю Інтурист-Закарпаття.
«Іскра життя»
Чи є основою пам’яті та причетності до місця постійне повернення? Не побудова нового дому, а знести з гори, по шматочкам.
«Іскрою життя» називали повернення глухої та сліпої. Чи це формує загальне враження, що на самоті з горами село — не життя?
Чи не була колективна пам’ять знесена разом із будівлями, поки з вуст в уста будувався міф про ґрунт? Чи не є потреба останніх мешканок повертатися — лише відтворенням спогадів, вічністю, яка знову і знову проявляється в двох сестрах, залишаючись для нас невідомою, вигаданою?
Не мертве село, не привид, не іскра і не життя — депопуляція стає реальністю в межах села Кужбаї.
Ґрунт до ґрунту, цегла до цегли, слово до слова, життя до життя. Кредит світлин: Михайло Мельниченко:

На наступних світлинах у пості: вид на медіа інсталяцію “будинок. місце перебування людини”, Марія-Габріелла Фєдяєва в Конференц залі готелю Інтурист-Закарпаття.
Посилання до місця.
Є день людини, будь-якої людини.
Це є твій день, і це є мій день,
це її день, це його день, це їх день, це наш день.
Наші дії. Ти це робиш і я це роблю.
Тут є її день, їх день, його день…
Навіть можливо тут є день когось або чогось іншого, про це я не знаю, і запевняти точно себе не можу.
Твій день. Тільки можу здогадуватись про нього. Як і про твій день я здогадатись також тільки можу, як і ти про мій. Тільки підозри і тільки казка в голові, яку я сама собі намалювала.
І я намагаюсь увірватися в твій день, і зрозуміти його намагаюсь, але цим порушую ауру твого дня, вибач мене, прости, я каюсь перед тобою в своєму поганому вчинку та зроблю все побачене в твоєму дні казкою. Коли буду розповідати іншим людям про твій день, вони мабуть подумають що то вигадка. Та й я вже не знаю. Кредит світлин: Михайло Мельниченко:

На наступних світлинах у пості: вид фрагменту медіа інсталяції “я тут зайвий”, Женя Футор в Оранжереї готелю Інтурист-Закарпаття, 26-29 квітня, 2025 року. Кредит світлин: Михайло Мельниченко:

На наступних світлинах у пості: вид на медіа інсталяцію “шш ось щось”, Віталіна Бойків, Марія Пелішенко, Анастасія Костів в Оранжереї готелю Інтурист-Закарпаття.

 -🌱- шш ось щось
       (чернетка) роздуми
                                     шш – шум
                                     ось – вказування на момент
                                     щось – щось, тобто мутований образ
це про
нелінійний стан тіла
та
мутований ландшафт
рух (взаємодія) → звук → зображення
з цього формується єдине щось. (уявне?)
щось, що є і рослиною, і звіром, і спогадом одночасно
щось, що росте, гниє, проростає знову. живе.
відсутня чітка структура – це перетікання, розмитість, оцей нелінійний стан?
-🌱- чи тіло глядача, який взаємодіє і наші тіла, які долучилися до створення цієї праці, є як частина ландшафту?
-💧- істотність ландшафту – просто істотність села?
-🌱- що це за істотність і чому це є істотністю?)
-💧- природа\ландшафт села як суб’єкт, а ми люди намагаємось зрозуміти процеси не руйнуючи їх, а тільки підсилюючи та переносячи в світ розуміння людей
-🌱- можливо залишити тільки запитання?? що будуть свідчити ваші тіла після взаємодії з побаченим тут?
-💧- можливо побудувати текст як словник?
-👅- без глядача в принципі не відбуваються так звані мутації, адже він (глядач) і вирішує чим є первинна форма.
-💧- процеси відбуваються, дерево падає зі звуком, коли людини немає
-🌱- потрібні залишкові ефекти від взаємодії з картинкою через фідбек (??). щоб взаємодія, що йде від тіла-людини не зникала, а впливала на загальну картинку і залишалась. та потім повільно йшла, з великою затримкою?
-👅- або навпаки слід від взаємодії поступово змінюється в інший образ, як спорчений телефон, не знаєш з чого все почалось
-💧- взаємодія яка залишила слід, та запустила процес зміни (мутацій), наративність перших людей від взаємодії з природою для інших наступних, і від цього зміна призми, адже об’єктивно сприйняти це неможливо.
-🌱- є такий mind trick)))))) коли потрапляєш в незнайомий/новий простір, порівнювати його з вже побаченим, чи шукати схожості – це ж вже мутація? нам не потрібне перенесення реального місця в простір виставки, для цього можна просто поїхати туди, чи почитати статті і глянути фото. це не про це.
про об’єкти
-🌱- активуються через взаємодію: вони звучать, проектують образи, реагують – не як музейні експонати, а як живі точки контакту.
об’єкти з глини, в яку вмішано уламки знайденого – в землі як залишки і як нові тіла, що проростають з минулого ???
-💧- може ще як про зміну призми місця ?
про звук
-🌱- нашаровування від взаємодії, стала шумова пам’ять
-💧- звук є весь час, від руху його можна почути та змінити
про проекції
-💧- нашарування образів, проте важливо тримати вловимість обʼєктів, які стають субʼєктами? чи навпаки?
-👅- проекція на/біля обʼєкту – обриси знайдених природних (або ні) артефактів, які утворюють собою плісняву. форма обʼєкту стає не впізнаваною. пліснява пліснява пліснява.
“павутинка” на задокументованих уривках, спотворює предмет, так ніби його запакували в плівку??
💧🌱👅🌱💧👅🌱💧👅💧💧🌱💧👅🌱👅💧🌱💧👅💧🌱💧🌱💧👅🌱🌱👅👅💧💧
нелінійний стан ні до, ні після, ні тепер. це стан, в якому тіло втрачає межу, а ландшафт набуває органічності.
істотність  природа\ландшафт села як суб’єкт
це тут істотність природи
💧🌱👅🌱💧👅🌱💧👅💧💧🌱💧👅🌱👅💧🌱💧👅💧🌱💧🌱💧👅🌱🌱👅👅💧💧
-💧- віталіна бойків
-👅- марія пелішенко
-🌱- анастасія костів

Кредит світлин: 1-4 Михайло Мельниченко:

На наступних світлинах у пості: фото-документація саунд перформансу формації «Неможливо повторити» в часі тривання групової виставки «… та що іще знаю казати?», в Конференц залі готелю Інтурист-Закарпаття, 29 квітня, 2025 року.
Організатори: Резиденція Вибачте Номерів Немає, Закарпатська Академія Мистецтв, Фотінус студія. Кредит світлин: Михайло Мельниченко: