The residence Sorry No Rooms Available, Transcarpathian Academy of Arts, Photinus studio presented a group exhibition “…and what else do I know to say?”, the formation “Nemozhlyvo povtoryty”,

April 26 – April 29, 2025 in the Orangery and Conference Hall of the Intourist-Zakarpattia Hotel,

“…but what else do I know to say?” is an exhibition of the “Nemozhlyvo povtoryty” formation, which was formed as part of a new media course in cooperation with Photinus x TAA,

is not a reconstruction of a disappeared village.
It is neither a museum nor a testimony.
It is an attempt to feel
and practices of body-consciousness?
an attempt to feel how something lives, decomposes,
how something sprouts,
to feel something?

Curator: max robotov

Participants:
vitalina boikiv
svitlana zapryliuk
maria pelishenko
anastasia kostiv
luiza andrus
zhenia futor
maria gabriella fediaeva
maria efimova

support – yulia khomenko

“Nemozhlyvo povtoryty” works with new media,
We are a new formation of artists united by a common desire for experimentation and interaction.

The SNRA residence program, Max Robotov’s participation, and the group exhibition “…what else do I know to say?” were realized thanks to the grant support from The Académie des beaux-arts in Paris (French Academy of Fine Arts) and the co-support of the Kyiv Biennale.

The SNRA residence draws attention to the role of culture and art during the russian-Ukrainian war, aims to implement institutionally critical projects related to cultural heritage (tangible and intangible), development of artistic-cultural institutions.

Photo credit: Mykhailo Melnychenko

Group exhibition “…and what else do I know to say?”, the formation “Nemozhlyvo povtoryty”, Photo credit: Petro Ryaska:

In the next photos in the post: photo documentation of the performance by Anastasia Kostiv, Masha Pelishenko, and Vitalina Boykiv, performed performance Anastasia Kostiv in the Orangery of the Intourist-Zakarpattia Hotel. Photo credit: Petro Ryaska:

In the next photos in the post: view of the media installation “Untitled” by Luiza Andrus, Svitlana Zapryliuk, Masha Efimova in the conference hall of the Intourist-Zakarpattia Hotel.
“The Spark of Life”
Is the basis of memory and belonging to a place a constant return? Not to build a new house, but to tear it down (from the mountain), piece by piece.
The return of a deaf and blind woman was called the “spark of life.” Does this form the general impression that a village alone with mountains is not life?
Wasn’t the collective memory demolished along with the buildings while the myth of the soil was being built by word of mouth? Isn’t the need for the last residents to return just a recreation of memories, an eternity that manifests itself again and again in the two sisters, remaining unknown to us, fictional?
Not a dead village, not a ghost, not a spark and not a life – depopulation becomes a reality within the village of Kuzhbai.
Soil to soil, brick to brick, word to word, life to life. Photo credit: Mykhaylo Melnychenko:

In the next photos in the post: view of the media installation “House. Place of the residence of the human“, Maria Gabriella Fediaeva in the Conference Hall of the Intourist-Zakarpattia Hotel.
A reference to a place.
There is a day of a person, any person.
This is your day, and this is my day,
this is her day, this is his day, this is their day, this is our day.
Our actions. You do this and I do that.
This is her day, their day, his day…
There may even be someone else’s day here, but I don’t know about that, and I can’t assure myself.
Your day. I can only guess about it. I can only guess about your day, just as you can guess about mine. Only suspicions and only a fairy tale in my head that I have drawn for myself.
And I try to break into your day, and I try to understand it, but by doing so I disturb the aura of your day, forgive me, forgive me, I repent to you of my bad deed and make everything I see in your day a fairy tale. When I tell other people about your day, they will probably think it’s a fairy tale. And I don’t know anymore. Photo credit: Mykhaylo Melnychenko:

In the next photos in the post: view of the fragment on the media installation “I’m superfluous here” by Zhenya Futor in the Orangery in the conference hall of the Intourist-Zakarpattia Hotel. Photo credit: Mykhaylo Melnychenko:

In the next photos in the post: View of the media installation “Shhh, here’s something”, by Vitalina Boikiv, Maria Pelishenko, Anastasia Kostiv in the Orangery of the Intourist-Zakarpattia Hotel.

 -🌱- шш ось щось
       (чернетка) роздуми
                                     шш – шум
                                     ось – вказування на момент
                                     щось – щось, тобто мутований образ
це про
нелінійний стан тіла
та
мутований ландшафт
рух (взаємодія) → звук → зображення
з цього формується єдине щось. (уявне?)
щось, що є і рослиною, і звіром, і спогадом одночасно
щось, що росте, гниє, проростає знову. живе.
відсутня чітка структура – це перетікання, розмитість, оцей нелінійний стан?
-🌱- чи тіло глядача, який взаємодіє і наші тіла, які долучилися до створення цієї праці, є як частина ландшафту?
-💧- істотність ландшафту – просто істотність села?
-🌱- що це за істотність і чому це є істотністю?)
-💧- природа\ландшафт села як суб’єкт, а ми люди намагаємось зрозуміти процеси не руйнуючи їх, а тільки підсилюючи та переносячи в світ розуміння людей
-🌱- можливо залишити тільки запитання?? що будуть свідчити ваші тіла після взаємодії з побаченим тут?
-💧- можливо побудувати текст як словник?
-👅- без глядача в принципі не відбуваються так звані мутації, адже він (глядач) і вирішує чим є первинна форма.
-💧- процеси відбуваються, дерево падає зі звуком, коли людини немає
-🌱- потрібні залишкові ефекти від взаємодії з картинкою через фідбек (??). щоб взаємодія, що йде від тіла-людини не зникала, а впливала на загальну картинку і залишалась. та потім повільно йшла, з великою затримкою?
-👅- або навпаки слід від взаємодії поступово змінюється в інший образ, як спорчений телефон, не знаєш з чого все почалось
-💧- взаємодія яка залишила слід, та запустила процес зміни (мутацій), наративність перших людей від взаємодії з природою для інших наступних, і від цього зміна призми, адже об’єктивно сприйняти це неможливо.
-🌱- є такий mind trick)))))) коли потрапляєш в незнайомий/новий простір, порівнювати його з вже побаченим, чи шукати схожості – це ж вже мутація? нам не потрібне перенесення реального місця в простір виставки, для цього можна просто поїхати туди, чи почитати статті і глянути фото. це не про це.
про об’єкти
-🌱- активуються через взаємодію: вони звучать, проектують образи, реагують – не як музейні експонати, а як живі точки контакту.
об’єкти з глини, в яку вмішано уламки знайденого – в землі як залишки і як нові тіла, що проростають з минулого ???
-💧- може ще як про зміну призми місця ?
про звук
-🌱- нашаровування від взаємодії, стала шумова пам’ять
-💧- звук є весь час, від руху його можна почути та змінити
про проекції
-💧- нашарування образів, проте важливо тримати вловимість обʼєктів, які стають субʼєктами? чи навпаки?
-👅- проекція на/біля обʼєкту – обриси знайдених природних (або ні) артефактів, які утворюють собою плісняву. форма обʼєкту стає не впізнаваною. пліснява пліснява пліснява.
“павутинка” на задокументованих уривках, спотворює предмет, так ніби його запакували в плівку??
💧🌱👅🌱💧👅🌱💧👅💧💧🌱💧👅🌱👅💧🌱💧👅💧🌱💧🌱💧👅🌱🌱👅👅💧💧
нелінійний стан ні до, ні після, ні тепер. це стан, в якому тіло втрачає межу, а ландшафт набуває органічності.
істотність  природа\ландшафт села як суб’єкт
це тут істотність природи
💧🌱👅🌱💧👅🌱💧👅💧💧🌱💧👅🌱👅💧🌱💧👅💧🌱💧🌱💧👅🌱🌱👅👅💧💧
-💧- віталіна бойків
-👅- марія пелішенко
-🌱- анастасія костів

Photo credit: 1-4 Mykhaylo Melnychenko:

The next photos in this post are photo documentation of the sound performance by the formation “Nemozhlyvo povtoryty”during the group exhibition “…and what else do I know to say?” in the conference hall of the Intourist-Zakarpattia Hotel on 29 April 2025.
Organisers: Residence Sorry No Rooms Available, Transcarpathian Academy of Arts, Fotinus Studio. Photo credit: Mykhaylo Melnychenko: