У пошуках ідеального поселення
Розклад – Реформа –
Резиденція Вибачте Номерів Немає разом з Baltic Art Center та Milvus Artistic Research Center
Куратори Алекс Фішер – Петро Ряска
Закарпатський обласний народний музей архітектури та побуту,
вул.Капітульна, 33а, м.Ужгород
16.00, 30 серпня – 10 вересня 2023

Учасники:
Відкрита Група, Данило Галкін , Ксенія Гнилицька, Софія Дорошенко, Саша Долгий, Сергій Дяченко , Нікіта Кадан, Юлія Манукян, Павло Маков , Якопо Натолі , Євген Нікіфоров, Олег Перковський, Антон Саєнко, Студія 12345678910, Ярослав Футимський, Аліна Якубенко, KAR

В справедливій ідейній праці Платона “Держава” в десятій книзі: 

“Розглядається мистецтво і досконала держава. Речі в світі, які наслідує мистецтво, є наслідування речам самим по собі, тому художник — творець привидів, далеких від дійсності. Художник-наслідувач не знає справжніх властивостей предметів, в своїй творчості він спирається на суперечливість сприйняття душі; у мистецтва немає критеріїв істинного і помилкового. Мистецтво має справу з ницим, допомагаючи йому взяти гору над розумним. Тому в досконалій державі поезія має бути лише у вигляді гімнів богам і похвали доброчесним людям.” (з Вікіпедії) 

Художня історична подорож у пошуках поселення міста та села бездоганного та утопічного. Ідеальний Мілет, ідеальне місто Платона, ідеальне місто П’єро делла Франческа, ідеальне місто Леонардо, утопічні ідеї про побудову ідеального міста XVIII ст, Місто-Сад ХХ ст, Ле Корбузьє…, Столиця Бразилії, утопічні експериментально показові села УРСР, радянська модель індустріалізації та урбанізації тощо.

Спроба переглянути моделі поселення від загального до детального, як в історичному так і в соціальному та культурному відношенні. Критичне споглядання історії з призми реальності російсько-української війни з актуальністю відбудови міст України звертаючи увагу на відновний імунітет травми війни у світовому досвіді воєн..

Виставка демонструє низку методів взаємодії з міським забудованим середовищем, визнаючи, що кожне місто а) унікальне і б) постійно змінюється, а також в) що різні обставини породжують різні підходи. Рекомендовані роботи зосереджені на «дрібних» деталях і «великих» баченнях, дивлячись зверху, знизу, усередині та за межами вибраного середовища та предметів. Спираючись на мережу співавторів Sorry No Rooms Available з усієї України та міжнародної спільноти, виставка включає проекти, які стосуються Ужгорода, а також ті, що пов’язані з явищами в інших місцях, таких як Дніпро та напіввигаданий Світлоград. Деякі проекти є архівними, а інші є новими та/або презентуються вперше. Розміщуючи різні роботи в контактуванні одна з одною, виставка має на меті викликати критичні дискусії щодо авторства та управління в місті.

Виставка проходить в Музеї архітектури та побуту в Ужгороді – закладі, заснованому ще в радянський період, який містить колекцію архітектурних моделей і має на меті відобразити різні способи існування Закарпаття та України загалом. Це буде друга виставка, яку Sorry No Rooms Available реалізує в музеї. Таким чином, виставка є продовженням прагнення резиденції розвивати зв’язки з іншими мистецькими та культурними закладами Ужгорода.

Про партнерство між Sorry No Rooms Available (SNRA), Baltic Art Center (BAC, Вісбю, Швеція), Milvus Artistic Research Center (MARC, Knislinge, Швеція) та soma.majsternia (Львів, Україна). Проект під назвою Kindling (Розклад) сприяє співпраці між SNRA, BAC і MARC, яка триває з 2020 року, і розширюється за допомогою soma.majsternia, які привносять власний досвід у перформативних практиках. Разом група працюватиме над Kindling (від англійського терміну «розкладати ватру»), дослідницьким проектом і діалогом між малими та середніми мистецькими платформами, що працюють у регіональних та сільських районах.

“Розклад” виходить з переконання, що резиденції, особливо ті, що діють поза контекстом столичного мегаполісу, за прислів’ям «розжеврюють вогонь» у громадах, у яких вони знаходяться, підтримуючи соціально заангажовані мистецькі практики. Проект має форму резиденцій із супутніми публічними програмами, включаючи майстер-класи, покази, вистави та заключний симпозіум. Кожен партнер Kindling розробляє власну концептуальну структуру, адаптуючи проект для своєї організації.

Кредит світлин з відкриття виставки Михайло Мельниченко

Загальні світлини з експозиції

Проекти учасників

Ярослав Футимський, Антон Саєнко
Місто (місце)
2023
монохромний живопис і поезія

Якопо Натолі
Ужгород Все Ужгород Нічого
2021

Софія Дорошенко – Контакт з містом

Проект в рамках резиденції «Вибачте номерів немає» реалізований в просторі міста, як
спроба налагодити контакт — зв’язок з містом Ужгород.
Знайти, пояснити, побачити чи розшукати; спробувати з’єднатись з містом. Залишити його в пам’яті та проявити цю пам’ять.
Ілюстрації та шматки тексту із радянського словника радіолюбителя «Словарь радиолюбителя» С.Є. Хайкін стали стікерами які виступили контактом між містом та мною його минулим та теперішнім. В словнику містяться поняття, ілюстрації електричних схем та схем контактів які допомагають радіолюбителю розібратись в принципі дії фізичних явищ та основ радіотехніки.
Радіолюбительство було поширеним хобі в СРСР і підтримувалось зі сторони держави поширенням профільної літератури, журналів та книг. За допомогою яких можна було
сконструювати власну радіотехніку чи приватну радіостанцію та вийти на зв’язок з такими ж радіолюбителями.
Разом з цим легальним заняттям, з’явилося розуміння «радіохуліганство», «хулігани» могли блокувати сигнал центральних пропагандиських радіостанцій, переривати їх, могли втручатись в простір етеру.

Саша Долгий
Сетлоград

Дяченко Сергій, Юлія Манукян
У пошуках ідеального поселення

Утопічне модерністське бачення виникло на початку ХХ століття – як неминуча відповідь на футуристичні рухи, бурхливу урбанізацію та проривний злам у соціальних теоріях.
Якщо люди все ще прагнуть жити в кращих містах, а роль архітектури – бути стійкою і людиноцентричною, утопічні підходи до архітектури потрібні планувальникам для того, щоб шукати нові можливості для глобального переосмислення самої ідеї міста.
Завдяки утопічним урбаністичним проєктам люди можуть усвідомити, що світ, у якому вони живуть, перебуває в динамічному прогресі, а не константності. Звичні цінності руйнуються, і ми починаємо бажати більшого і навіть мріяти по-новому. Коли міста потребують прогресу, утопія виявляється життєздатним підходом, оскільки утопісти протягом століть реагували на проблеми, з якими стикалися міста, і були здатні запропонувати переконливу альтернативу.
Міс ван дер Рое запропонував принцип «less is more» (менше – це більше), що розкриває естетику функції, тектоніки та легкості. Найважливішим моментом тут є те, що архітектура, яка виражає цей принцип, насправді є «дискурсом про красу». Так само, як Маніфест футуристичної архітектури 1914 року або «П’ять пунктів нової архітектури» Ле Корбюзьє.
Культові модерністські проєкти ілюструють, що утопія може бути певним чином реалізована. Шлях, який пройшли люди для наближення до утопії, по суті, є процесом самовдосконалення. Ідеальне місто мало творити ідеальних громадян, які мають творити ідеальне місто.
Критична історія уявних міст може бути використана як своєрідний діагностичний інструмент – як осмислити, так і запропонувати рішення для сучасної урбаністичної скрути.
Наш підхід до теми фокусується на дискурсі складних відносин між концепцією утопії та містом, в рамках якого ми розглядаємо зображення уявних ідеальних міст не як план дій, а як метод урбаністичної критики та активізму. Розглядаючи уявні ідеальні міста як прості плани, ми ризикуємо проігнорувати їхній внесок в історію критичної урбаністичної думки. На відміну від сингулярної логіки генерального плану, утопії ніколи не віддають перевагу тому чи іншому аспекту (дизайн чи будівельні нормативи) або якійсь умовній аудиторії. Навпаки, вони підкреслюють, що до повного розуміння міського досвіду можна наблизитися лише у симбіозі різних форм знання (дизайн, право, політика, поезія тощо) використовуються спільно.
Саме тому ми розглядаємо чеський проєкт розвитку Ужгорода 20-х–30-х рр. як модерністську утопічну ідею, а її розвиток – як ілюстрацію дискусійності, власне, самої можливості її реалізації.

На виставці представлені ілюстративні (фото на підлозі) та текстові (циліндр у центрі зали) цитати дослідження та бачення сучасного Ужгорода:
«Модерністський проєкт Малого Галагова – ідея красивої містобудівної утопії, розвиток якої є ілюстрацією дискусійності самої можливості її реалізації»;
«Розтягнутий на півтора кілометри історичний центр Ужгорода описує майже знак безкінечності»;
«Тромби планувальної структури центру заважають місту вільно дихати та розкрити його потенціал»;
«Храм-монстр поглумив делікатну та вразливу чотирьохсотрічну архітектурну спадщину міста»;
«Проектувальники Малого Галагова зробили своїм співавтором природу, – це потрібно побачити».

Нікіта Кадан

Нижній світ

Бомбосховище Станично-луганського краєзнавчого музею, 2020 рік, серпень.

Фотографії були зроблені за допомоги фотографки Анна Яценко в рамках експедиції “Між прерії” музеями Луганської області у 2020 році, організованої львівським музеєм тоталітарних режимів “Територія Терору”.

Павло Маков

Коротка розповідь про місто 6

Маков був і залишається художником, який працює із сьогоденням — тут і тепер Місця, на локальних і глобальних масштабах. Його медії переважно старі — офорт, рисунок, об’єкти з металів. Нові ж медії слугують інструментами збору підготовчих матеріалів або способом працювати з речами та художніми творами на певній дистанції — у фотографії та графічному дизайні. Водночас наприкінці 2010-х Маков почав тематизувати минуле й майбутнє Місця. Спочатку в книжці про місто До По* (гра слів: укр. — до та після, італ. dopo — потім), а надалі у великих кольорових творах про світ без людини та після людини (наприклад, «Ніч (кольорова вкладка з “Абракадабри”)», 2019–2020).

Текст — Борис Філоненко

Олег Перковський

Втрата

Здавалося б, яке відношення має зоряне небо до міста. А все ж має. До 24.02.2022 ніч була особливим простором свободи: вештання до ранку, нічні етюди, написання тегів по місту із друзями, походи в гості, або пізно вночі додому. Війна, складовою частиною якої є комендантська година, — відібрала ту ніч. За півтора роки повномасштабного вторгнення росії в Україну з’явилась нова звичка — не виходити нікуди в нічний час.
Довоєнна фотографія зоряного неба свідомо надрукована із дефектами прокладання тонуючої фарби та зібрана із 49 листів паперу реферує до цього стану зникання чогось колись такого звичного, втрати. І не лише ночі.
Закарпаття та Ужгород — єдиний регіон України, де комендантська година відсутня.
Перебуваючи тут, ніч наче повертається до свого нормального стану. А проте, набута звичка — нікуди не виходити вночі — досі не розвіялась.

Данило Галкін

Альтернативна історія архітектури Дніпропетровська

1970–2023Результатом роботи є дослідження або виставка-документ, присвячене одному з найвпливовіших архітекторів СРСР — Євгенію Яшунському, що складається з сотень негативів, креслень та ескізів будівель та споруд розбудови Дніпра в післявоєнний період, більшість з яких раніше не було оприлюднено. Також матеріал стане частиною книги «Альтернативна історія архітектури Дніпропетровська», де будуть представлені нереалізовані проєкти архітекторів
того періоду, котрі настільки випереджали час, що і зараз можуть слугувати взірцем філософії містобудування.
Окрім дослідницької частини, виставка матиме на меті розпочати формувати дискурсу на актуальну для України проблему, пов’язану зі способами відновлення знищених житлових будинків, стратегічних об’єктів та розробку візії «нової архітектури на тлі руїн», залишених рф після повномасштабного вторгнення в Україну.

Ксенія Гнилицька – СтратиграфіяУ своєму проекті «Руїни(?)» Ксенія Гнилицька створює своєрідний візуальний каталог різних типів та різновидів української архітектурної руїни. Деякі з них (недобудови, довгобуди) є ще надбанням пізньої радянської доби, інші (постаменти без пам’ятників, будови, що доводяться до катастрофічного стану з метою полегшення та здешевшення їхньої подальшої приватизації та остаточного знищення) — виникли у останні часи. Об’єднуючу їх візуальну
естетику, художницязображує не за піднесеними взірцями доби романтизму, вони куди більше нагадують камерні, стилізовані, ностальгічні роботи «міріскусників». Так і в дійсності, ці руїни, лакуни урбаністичного ландшафту не
є включеними у великий ідеологічний нарратив, а радше залишаються дуже персональним і інтимним досвідом окремого городянина, досвідом, скоріш, естетичним і емоційним, ніж історичним і раціональним.
Текст — Катерина Стукалова

Євген Нікіфоров

Перспективно / неперспективно

Післявоєнний період викликав потребу в перебудові сіл. Ставку зробили на переселення й ущільнення. Держава запровадила нову класифікацію: сільські поселення стали «перспективними» і «неперспективними». Одним із критеріїв перспективності визначили кількість жителів — вона повинна була сягати 1000–
1500 осіб. Захоплення централізацією такого типу призводило до занедбаності «неперспективних» сіл, де закривалися школи, клуби, зникало транспортне сполучення. Деякі «перспективні» були реструктуризовані у так звані експериментально-показові, прогресивне планування яких мало ліквідувати наявні соціально-економічні та культурно-побутові відмінності між містом і селом. Це була програмна вимога партії. За десять років на території республіки з’явилося майже пів сотні подібних населених пунктів. Найвідомішими з них стали Вузлове Львівської області, Сніжків Харківської області, Половинкине Луганської області, Стара Котельня Житомирської області. Особливість цих сіл — застосування найбільш прогресивних прийомів планування з новими типовими проєктами житлових будинків і громадських споруд. «Насправді це експеримент над людьми, а не над архітектурою», — сказав мені під час зустрічі Йосип Семенович Парубочий, колишній голова одного з «експериментально-показових» сіл (Вузлове, Львівська область). І справді, за
лаштунками показових фасадів і ошатних центральних вулиць лишилося примусове переселення жителів із «неперспективних» населених пунктів, примусова робота у радгоспах і колгоспах, нехтування потребами сільського
населення, зростання виробничих навантажень на працівників і ліквідація особистих господарств. Спорудження показових сіл не набуло розповсюдження через низку причин, зокрема високі витрати. Для нас іще актуальне питання впливу цих подій на місцевих жителів у довгостроковій перспективі. Що залишилося після завершення періоду показовості й експериментів над простором?

KAR – РАЇНА \ зима 2021 \

Раїна — монолог країни в 3-х актах як «предмет вільного
задоволення». В
книзі підіймається суспільно значуще питання територіальної
свободи:
країна як зоопарк чи зоопарк як країна.

KAR – Фэтіш–Уж \ літо 2023 \Фэтіш-Уж — найпоширеніший напрямок урбаністичного
фэтішизму серед жителів міста Уж-ґород. Фэтіш-Уж підсилює «ужасті» марення мрій та максимально наближає до ґлибин міського збудження.
Колекція дослідження на період «03.08.2023–05.08.2023» налічує 13 зафіксованих об”єктів.

Відкрита група (Антон Варга, Юрій Білей, Павло Ковач, Станіслав Туріна)
Діорама
2017
фільм, 41’ 45’’

Робота розгортається як в самій відеороботі представленій на виставці, так і навколо неї. Всередині роботи головним мотивом є повернення до нашої колись‚ “групоутворюючої” та довготривалої теми окреслення простору потенційно можливого мистецтва, а саме до проектів “Відкрита галерея”, “Ars longa vita brevis”, “Паспорт обєкту”, “Метр кубічний”, “1000 км view”. І хоч сама ідея простору залишається нам цікавою але змінюється її вектор. На цей раз ми не окреслюєм простір з його потенцією до майбутньої наповненості діями чи ситуаціями. А ініціюєм ситуацію з потенціалом до створення простору, конкретного і в той самий час можливого тільки для вкрай субєктивного розуміння.
Методом стає – проговорення деталей простору – де слова стають першим і водночас залишаються, його (простора), чи не єдиним втіленням. В даному випадку його частини, його ключові точки, є видумані, це частини які глядач може скласти в щось ціле. Зміщуючи, заміняючи деталі відносно свого досвіду і в результаті привласнити і забрати з собою. Сам простір є звичайний, нічого особливого складного чи провокуючого в ньому нема, цю роботу складно переказати, бо сама вона і є “переказ”. Цей уявний простір має свої задані межі і координати: вимірюється в діалогах і монологах людей які переказують, або швидше проговорюють його, він розгортається в пропозиціях і зразу ж згортається в запереченнях. Хтось із них, формує простір через уяву, інші доповнюють через своюлогіку чи знання. Як майбутній проект до втілення він є закінченим, як простір який конструюється в уяві – очевидно ефимерним і безмежним.
В свою чергу діорама нас зацікавила як спосіб зображального і одночасно як культурний феномен. Діорами розраховані на штучне освітлення і часто розташовуються в спеціальних павільйонах або музеях. Величезну роль в експонуванні діорами грають устаткування експозиційного залу і конструкція оглядового майданчика, а також світло і звук (музичний і дикторський супровід). Тобто велика увага приділяється точці зору глядача, методу введення його в стан довіри до нової сконструйованої реальності.
Відповідно в нашій роботі нами було закладено симультанне існуваня декількох рівнів таких станів сприйняття або ж як вони згадуються в роботі – “порогів перцепції”. (якщо коротко окреслити ці пороги то вони ініціюються на таких рівнях:
ми – глядач нашої роботи – герой фільму – глядач діорами – герой діорами який не спить – присутній сплячий герой діорами. При цьому останній рівень є самодостатнім оскільки продовжується виходом в сферу сна, яка в даному випадку є не менш реальною ніж попередньо перераховані.) Існування одного з цих порогів можливо і виправдовує долучення професійних акторів до даного проекту.
Варто згадати також те що більшість діорам присвячена історичним битвам а в Радянському союзі вони взагалі стали одним із найвидовищніших видів офіційного мистецтва як і засобом пропаганди одночасно. Відштовхуючись від цього ми задались пошуком предмета діорами, нас зацікавив саме “звичайний простір”, “звичний”, а точніше такий, праобраз якого є звичним.
Відповідно тут, вперше в нашій практиці, ми звертаємось не до демаркації конкретного, наявного в реальності, місця чи ситуації, а вибудовуєм новий простір шляхом вичислення середнього арифметичного чи конструюванням “ідеального уявлення” про нього.
Таким чином темою фільму є пошук “простору спокою” що втілюється в формі процесу роботи групи спеціалістів, які конструюють діораму сну в лісі. Помітну візуальну частину бере на себе природа, як символ стабільності. Невипадково акцентом роботи стає група людей, яка спочиває на невеликій лісовій галявині, виокремлена світлом, на відміну від всього іншого лісу, який через густину дерев знаходиться у власній темноті.
Якщо ж повернутись до сенсів “навколо” – то це також спроба “ідеальної відкритої групи”, спроба її створення, принаймні в світі сценарію, картинки та кіно. На певному етапі ми послуговуємось своїми проекціями для вибудовування діалогу та намагання зрозуміти, що відбувається між нами всередині групи.
Це також відхід в практиці від “всезробленості” редімейд технік, і повернення до процесу створення та проробляння, своєрідне повернення до класичності “ілюзії” твору.

12345678910 Студія

Хай сам сидить на своїй лавці

«Хай сидить на своїй лавці» присвячено трансформації рудиментарних бетонних лавок, які «подарували» кандидати на місцеві політичні посади потенційним виборцям під час виборчої кампанії. 12345678910 Під час дослідження студія зрозуміла, що величезна більшість із цих лавок були модифіковані мешканцями для зручності використання, що свідчить про невідповідність між реальними потребами мешканців та батьківською «піклуванням» про них.
У сукупності проекти демонструють, що низова активність існує в громадському просторі спальних районів Дніпра Попередня версія цієї інсталяції була представлена на груповій виставці українського сучасного мистецтва «Присвята — сліди і тактики», яка відбулася в Kristianstads Konsthall (Швеція) у 2021 році.

Олег Перковський

Синхронізувати теперішнє

Робота «Синхронізувати теперішнє» є спостереженням та певним запитанням де і як усі ми знаходимось в системі координат розширення Всесвіту із часу «Великого вибуху» крізь призму образу незавершених споруд або будівель, котрі перебувають довший час на стадії зведення. Попри архітектурний парадокс, означені конструкції продовжують своє існування. Посталі після колапсу початкового задуму недобудови наче опиняються в іншому вимірі існування із проявленою домінантою поетичності та химерного спокою. За однією із відомих версій Всесвіт розширюється ось уже майже 14 мільярдів років. До цього ж швидкість розширення — в різних його ділянках — нерівномірна. Найінтенсивніше «розгортання» відбувається там, де відстані між небесними тілами колосально великі, і відбувається цей процес не шляхом «зовнішньої експансії» а шляхом додавання ще більших відстаней поміж небесних тіл, наче всередину себе. Ми ж усі існуємо в одній із таких ділянок Всесвіту, де зосереджена велика кількість матерії (небесних тіл), а там, де більше матерії — більша сила тяжіння, отже і швидкість розширення у нас набагато повільніша. Іншими словами, динаміка розширення Всесвіту всередині і навколо нашої Планети, у співвідношенні, доволі спокійна та розмірена. Людство ж (особливо протягом останніх десятиліть) здійснює розвиток технологій темпами геометричної прогресії, відбувається неймовірне для усвідомлення «розкручування динамо машини», акумулюються понадспринтерські швидкості, а от збалансованих темпів часом годі відчути. Обраний вектор часто не передбачає для себе часу до більш зважених у прийнятті доленосних рішень. Людство — в певнім сенсі — наче розсинхронізоване із Всесвітом. Недобудови ж тут зауважені такими, що створюються людьми/соціумом на підсвідомому рівні як приховане бажання трішки уповільнити час, знайти його для себе, синхронізуватись із Земною та Навколоземною актуальною природою. Іншою проявленою парадигмою проекту є локальний контекст — коли на стадії будівництва архітектурний образ недобудови часто являється більш цілісним та естетично привабливішим, ніж уже завершений об’єкт. Архітектура — постійно доступне зору мистецтво. Коли з’являється думка, що незавершені проекти виглядають краще завершених — чи це не є сигналом для уточнення професійної придатності як архітекторів, так і всіх дотичних до прийняття рішень, які тут і зараз (hic et ubique) впливають на естетичні погляди громадян, на погляди, котрі можуть набувати усіх ознак підміни та помилковості із відповідною імовірністю тривожних наслідків у прийдешньому. Формою втілення ідеї є так сфотографовані недобудови одного із міст України — Ужгорода — щоб незавершені будівлі могли поставати перед глядачем цілком завершеними спорудами, контекстуально закомпонованими із архітектурним ритмом вулиць чи місцевостей.

Відео з групової виставки “У пошуках ідеального поселення”

Кредит відео П.Ряска

Проект «Розкрад – Реформа –» став можливим завдяки підтримці::
The Swedish Institute
The beaux-arts Academy in Paris
European Cultural Foundation
Baltic Art Center
Milvus Artistic Research Center

Щира подяка галереї The Naked Room за надання для групової виставки праць Ксенії Гнилицької та Павла Макова